Активна речовина: бісопролол;

1 таблетка містить бісопролол фумарат 2,5 мг;

допоміжні речовини: колоїдний безводний діоксид кремнію; магній стеарат кросповідон; мікрокристалічна целюлоза; кукурудзяний крохмаль; безводний кальцієво-гідроген фосфат;

Оболонка плівки: гіпромеллоза 2910/15; макрогол 400; диметикон 100; діоксид титану (E 171).

Форма дозування

Таблетки, покриті плівкою.

Основні фізико-хімічні властивості: майже білі, у формі серця, двоопуклі таблетки, покриті плівкою, з вирізом з обох боків.

Фармакологічна група

Селективні β-адренергичні блокатори рецепторів.

Код ATC C07A B07.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Бісопролол є високоселективним β1-адренергичним блокатором. При використанні в терапевтичних дозах він не має внутрішньої симпатоміметичної активності та клінічно значущих мембранних властивостей.

Він має антиангінальний та гіпотензивний ефект. Знижує потребу міокарда в кисні шляхом зниження частоти серцевих скорочень (HR) та зниження серцевого викиду та артеріального тиску, підвищує постачання кисню в міокарді шляхом зниження кінцевого діастолічного тиску та подовження діастоли.

Препарат має дуже низьку спорідненість до бронхіальних і судинних β2-рецепторів гладкої м’язи, а також до β2-рецепторів ендокринної системи. Лише в рідкісних випадках препарат може впливати на гладкі м’язи бронхів і периферичних артерій, а також на метаболізм глюкози.

Фармакокінетика.

Поглинання. Біодоступність становить близько 90%.

Дистрибуція. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми становить близько 30%.

Метаболізм і виділення. Бісопролол виводиться з організму двома способами: 50% метаболізується в печінці з утворенням неактивних метаболітів і виводиться нирками, 50% виводиться без змін нирками. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год. Завдяки довгому періоду напіврозпаду (10-12 годин) препарат зберігає терапевтичний ефект протягом 24 годин при одноразовому використанні на добу.

Лінійність. Фармакокінетика бісопрололу є лінійною, його показники не залежать від віку.

Спеціальні групи пацієнтів. Оскільки бісопролол виводиться нирками та печінкою однаково у пацієнтів із порушенням печінкової або ниркової функції, корекція дози не потрібна. Фармакокінетика у пацієнтів зі стабільною хронічною серцевою недостатністю та порушеною функцією печінки чи нирок не вивчалася. Пацієнти з хронічною серцевою недостатністю функціонального класу III (за функціональною класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця (NYHA)) мають вищий рівень бісопрололу в плазмі та подовжений період напіввиведення порівняно зі здоровими добровольцями. Максимальна концентрація плазми у стаціонарному стані становить 64 + 21 нг/мл при добній дозі 10 мг та періодом напіврозпаду 17 + 5 годин.

Показання

Лікування хронічної серцевої недостатності з систолічною дисфункцією лівого шлуночка у поєднанні з інгібіторами ферменту, що перетворює ангіотензин (АПФ), діуретиками та серцевими глікозидами за потреби.

Протипоказання

• Гостра серцева недостатність або серцева недостатність на стадії декомпенсації, що потребує внутрішньовенної інотропної терапії;
• кардіогенний шок;
• II та III ступеневі блоки;
• синдром хворих пазух;
• синусоїдальний блок;
• симптоматична брадикардія;
• симптоматична гіпотензія;
• тяжка бронхіальна астма;
• важка периферична артеріальна знищувальна хвороба або хвороба Рейно;
• нелікована феохромоцитома;
• метаболічний ацидоз,
• Гіперчутливість до бісопрололу або інших компонентів препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші взаємодії

Комбінації, які не рекомендується використовувати.

• Кальцієві антагоністи (верапамільна група, менша кількість дилтіазем): негативний вплив на контрактильну функцію міокарда та передсерденну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу у пацієнтів, які приймають β-блокатори, може призвести до вираженої гіпотонзії та атріовентрикулярної блокади.
• Антиаритміки класу I (наприклад, хвінідин, дисопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, профафенон): можливе посилення ефекту відносно атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.
• Центрально діючі антигіпертензивні препарати (клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин): можливе погіршення серцевої недостатності через зниження центрального симпатичного тонусу (зниження частоти серцевих скорочень і серцевого викиду, вазодилатація).

Раптове відмінення препарату, особливо якщо йому передує відмова блокаторів β-адренорецепторів, може підвищити ризик повторної гіпертензії.

Комбінації, які слід використовувати з обережністю.

• Антагонисти кальцію дигідропіридину (наприклад, фелодипін, амлодипін): Ризик гіпотонії може бути підвищений. Не виключається можливість збільшення негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
• Антиаритмічні препарати класу III (аміодарон): можливе посилення впливу на атріовентрикулярну провідність.
• β- топічні блокатори (наприклад, що містяться в очних краплях для лікування глаукоми): Може посилюватися системний ефект бісопрололу.
• Парасимпатоміметика: може збільшуватися час проведення атріовентрикулярної передачі та підвищується ризик брадикардії.
• Інсулін та пероральні гіпоглікемічні агенти: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-адренергичних рецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.
• Анестезія: ослаблення рефлекторної тахікардії та підвищений ризик гіпотонії.
• Серцеві глікозиди: зниження частоти серцевих скорбинь, збільшення часу провідності атріовентрикулярів.
• Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): гіпотензивний ефект бісопрололу може бути послаблений.
• β- симпатоміметика (наприклад, ізопреналін, добутамін): можливе зниження терапевтичного ефекту обох препаратів.
• Симпатоміметика, що активує α- та β-адренорецептори (наприклад, епінефрин, норадреналін): можливий вазоконстрикторний ефект через α-адренорецептори, що призводить до підвищення артеріального тиску та посилення періодичної затуманечості. Схожа взаємодія, ймовірно, відбувається з використанням неселективних β-блокаторів.

При використанні разом із антигіпертензивними препаратами та препаратами з гіпотензивним ефектом (наприклад, трициклічними антидепресантами, барбітуратами, фенотіазином) можливий підвищений ризик артеріальної гіпотензії.

Можливі комбінації.

• Мефлохін: Може бути підвищений ризик брадикардії.
• Інгібітори МАО (крім інгібіторів типу B MAO): підвищений гіпотензивний ефект β-блокаторів, але існує ризик гіпертональної кризи.

Особливості застосування

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності бісопрололу слід починати з фази титрування.

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця не слід раптово припиняти лікування, якщо це не є абсолютно необхідним, оскільки це може призвести до тимчасового погіршення стану. Початок і припинення лікування бісопрололу потребують регулярного моніторингу.

Наразі недостатньо терапевтичного досвіду у лікуванні хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із такими захворюваннями та патологічними станами: цукровий діабет I типу, тяжке порушення нирок, тяжкі порушення функції печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамично значущі клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам із такими станами:

• бронхоспазм (при бронхіальній астмі, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
• Цукровий діабет із значними коливаннями рівня глюкози в крові, симптоми гіпоглікемії можуть бути прихованими;
• сувора дієта;
• Десенсибілізація. Як і інші блокатори β, бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів і посилювати тяжкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування епінефрином не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
• блокування першого ступеня;
• Стенокардія Prinzmetal. Спостерігалися випадки коронарного вазоспазму. Незважаючи на високу селективність ß1, напади стенокардії не можна повністю зупинити при введенні бісопрололу пацієнтам з стенокардією Принцметалу;
• знищення периферичних артеріальних захворювань (на початку терапії може зростати кількість скарг);
• Загальна анестезія.

Необхідно попередити анестезіолога про використання блокаторів β-адренергичних рецепторів.

У пацієнтів із загальним наркозом застосування блокаторів β зменшує частоту аритмії та ішемії міокарда під час індукції, інтубації та післяопераційного періоду.

Рекомендується продовжувати застосування бета-блокаторів у периопераційному періоді.

Анестезіолог повинен враховувати можливі взаємодії з іншими препаратами, які можуть призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження здатності рефлекторного механізму компенсувати втрату крові.

У разі припинення прийому бісопрололу перед хірургічними втручаннями дозу слід поступово зменшувати, а препарат припинити за 48 годин до загальної анестезії.

Комбінації бісопрололу з кальцієвими антагоністами верапамілової групи або дилтіаземом, з антиаритмічними препаратами класу I та з центрально діючими антигіпертензивними засобами не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші типи взаємодій»).

Хоча кардіоселективність блокаторів β (β1) має менший вплив на функцію легень порівняно з неселективними блокаторами β, їх використання, як і всіх блокаторів β, слід уникати при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для терапії.

За потреби Concor® Cor слід використовувати з обережністю.

У пацієнтів із обструктивним захворюванням дихальних шляхів лікування бісопрололом слід починати з мінімальної можливої дози, а пацієнтів слід контролювати на предмет появи нових симптомів (наприклад, задишку, непереносимість фізичних навантажень, кашель).

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень рекомендується супутна терапія бронходилататорами. У деяких випадках пацієнтам з бронхіальною астмою можуть знадобитися вищі дози β2-симпатоміметиків через підвищений опір дихальних шляхів.

Пацієнтам із псоріазом (включаючи історію псоріазу) призначають β-блокатори (наприклад, бісопролол) після ретельного співвідношення користі та ризику.

Пацієнтам із феохромоцитомою призначають бісопролол лише після призначення терапії α-адренергичними блокаторами.

Симптоми тиреотоксикозу можна приховати на тлі застосування бісопрололу.

Використовуйте під час вагітності або лактації.

Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть негативно впливати на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, β-адренергичні блокатори зменшують кровообіг у плаценті, що може спричинити затримку внутрішньоматкового росту, внутрішньоутробну смерть, спонтанний аборт або передчасні пологи.

У плода та новонародженого можуть виникнути побічні ефекти (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо необхідне лікування β-блокаторами, бажано, щоб блокатор був β1-селективним блокатором. Під час вагітності препарат застосовують лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати кровообіг у матковій плацентарі та ріст плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плода слід розглянути альтернативне лікування. Після народження новонародженого слід пильно контролювати. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 днів.

Період грудного вигодовування. Немає даних про виділення бісопрололу в грудне молоко, тому не рекомендується використовувати бісопролол під час грудного вигодовування.

Здатність впливати на швидкість реакції під час керування транспортними засобами або іншими механізмами.

У дослідженнях пацієнтів із ішемічною хворобою серця препарат не впливав на здатність керувати автомобілем.

У деяких випадках препарат може впливати на здатність керувати транспортними засобами або керувати технікою. Особливу увагу слід приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або під час взаємодії з алкоголем.

Дозування (позологія) та спосіб введення

Concor® Cor слід вживати без жування вранці під час сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ або антагоністи ангіотензину II, блокатори β-адренергичних рецепторів, діуретики і, за потреби, серцеві глікозиди. Перед початком лікування бісопрололу у пацієнта не повинно бути ознак загострення.

Можливе тимчасове погіршення серцевої недостатності, гіпотонії або брадикардії під час і після періоду титрування.

Період титрування дози.

Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом розпочинається за наступним режимом титрування і може коригуватися відповідно до індивідуальних реакцій організму:

• 1,25 мг бісопролол фумарат один раз на день протягом 1 тижня, – якщо добре переноситься, збільшити до
• 2,5 мг бісопрололу фумарату один раз на день протягом наступного 1 тижня — якщо добре переноситься, збільшити до
• 3,75 мг бісопролол фумарат один раз на день протягом наступного 1 тижня — якщо добре переноситься, збільшити до
• 5 мг бісопрололу фумарату один раз на день протягом наступних 4 тижнів, – якщо добре переносити, збільшити до
• 7,5 мг бісопрололу фумарату один раз на день протягом наступних 4 тижнів, – якщо добре переносимо, збільшити до
• 10 мг бісопролол фумарату один раз на день як підтримуюча терапія.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату — 10 мг один раз на день.

Під час періоду титрування життєві показники (артеріальний тиск, серцевий ритм) та симптоми прогресування серцевої недостатності слід ретельно контролювати. Симптоми можуть з’явитися вже з першого дня після початку лікування.

Модифікація лікування.

Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можливе поступове зниження дози.

Якщо під час або після періоду титрування розвивається погіршення серцевої недостатності, гіпотонії або брадикардії, рекомендується коригувати дозування препарату, що може вимагати тимчасового зниження дози бісопрололу або призупинення лікування.

Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторного початку лікування бісопрололу.

Курс лікування стабільної хронічної серцевої недостатності бісопрололу є довгостроковим.

Лікування не слід різко припиняти, а рекомендовану дозу не слід змінювати без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта.

За потреби лікування препаратом слід проводити поступово, поступово зменшуючи дозу.

Пацієнти з порушенням функції печінки або нирок.

Немає фармакокінетичних даних щодо бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю, що одночасно з порушенням печінкової або ниркової функції, тому підвищення дози слід підвищувати з максимальною обережністю.

Літнім пацієнтам не потрібна корекція дози.

Діти.

Клінічних даних щодо ефективності та безпеки препарату у дітей немає, тому бісопролол не рекомендується для використання у педіатричній практиці.

Передозування

У разі передозування (наприклад, добова доза 15 мг замість 7,5 мг) фіксувалися випадки блокади третього ступеня атріовентрикулярної блокади, брадикардії та запаморочення.

Поширені ознаки передозування β-блокаторами — брадикардія, гіпотонія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія та бронхоспазм.

Наразі відомо кілька випадків передозування (максимальна доза 2000 мг) бісопрололу.

Повідомлялося про брадикардію або гіпотензію. Усі пацієнти вже одужали. Існує значна варіативність індивідуальної чутливості до однієї високої дози бісопрололу, і пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливими до препарату.

Тому лікування слід починати з поступового збільшення дози (див. розділ 4.4).

У разі передозування слід негайно звернутися до лікаря.

У разі передозування лікування препаратом припиняється, і проводиться підтримуюча та симптоматична терапія.

Існують обмежені докази того, що бісопролол важко діалізувати. Якщо підозрюється передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та на основі рекомендацій щодо інших блокаторів β, слід розглянути такі загальні заходи.

При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакції немає, з обережністю вводите ізопреналін або інший препарат із позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися трансвенозне встановлення штучного кардіостимулятора.

У випадку артеріальної гіпотензії: внутрішньовенне введення рідин та вазоконстрикторів. Внутрішньовенний глюкагон може бути корисним.

При атріовентрикулярній блокаді II та III ступеня: уважне спостереження та інфузія ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: призначення діуретиків, інотропних препаратів, вазодилататорів.

У бронхоспазмі: бронходилататори (наприклад, ізопреналін), β2-адреноміметика та/або амінофілін.

У випадку гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

Небажані наслідки

Побічні ефекти за частотою виникнення класифікуються на такі категорії:

дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100 і <1/10), рідкісні (> 1/1000 і <1/100), рідкісні (> 1/1000 і <1/1000), дуже рідкісні (<1/10000).

Розлади серцево-судинної системи.

Дуже поширена: брадикардія.

Поширене: погіршення серцевої недостатності, відчуття холоду або оніміння кінцівок, гіпотензія артерій.

Рідкісне: розлад атріовентрикулярної провідності, ортостатична гіпотензія.

Розлади нервової системи.

Поширене: запаморочення, головний біль.

Рідкісне: непритомність.

Розлади очей.

Рідкісне: зменшення сліз (це слід враховувати при носінні контактних лінз).

Дуже рідкісний: кон’юнктивіт.

Порушення слуху.

Рідкісне: порушення слуху.

Порушення дихальної системи.

Рідкісне: бронхоспазм у пацієнтів з анамнезом бронхіальної астми або обструктивних захворювань дихальних шляхів.

Рідкісне: алергічний риніт.

Розлади травного тракту.

Поширені: нудота, блювання, діарея, закрепи.

Шкірні розлади.

Рідкісні: реакції гіперчутливості (сорох, почервоніння, висип), ангіонабряк.

Дуже рідкісний випадок: алопеція. Лікування блокаторами ß може призвести до погіршення пацієнтів із псоріазом у вигляді псоріатичної висипи.

Порушення опорно-рухової системи.

Рідкість: м’язова слабкість, судоми.

Захворювання печінки.

Рідкісний: гепатит.

Порушення репродуктивної системи.

Рідкісне: еректильна дисфункція.

Психічні розлади.

Рідкісні: депресія, порушення сну.

Рідкісні: кошмари, галюцинації.

Лабораторні параметри.

Рідкісні: підвищений рівень тригліцеридів у крові, підвищена активність ферментів печінки плазми (аспартатамінотрансфераза (AST), аланінова амінотрансфераза (ALT)).

Загальні розлади.

Поширене: астенія, втома.

Термін зберігання

3 роки.

Умови зберігання

Зберігайте в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігайте подалі від дітей!

Упаковка

10 таблеток у пухирі, 3 пухирі в картонній коробці.

Виробник

Merck Healthcare KGaA, Німеччина.

Адреса

Frankfurter Strasse 250, 64293 Дармштадт, Німеччина

64293 Дармштадт, Німеччина.