Склад

Активна речовина: лінкоміцин гідрохлорид;

1 капсула містить лінкоміцин гідрохлорид у 100%, лінкоміцин — 250 мг;

додаткові компоненти: прежелатинізований крохмаль, стеарат кальцію;

Склад желатинової капсули No1

ковпачка: жовтий захід сонця FCF (E 110), хіноліновий жовтий (E 104), діоксид титану (E 171), желатин;

Корпус: діоксид титану (E 171), желатин.

Форма дозування

Капсули.

Основні фізикохімічні властивості: тверді капсули з білою оболонкою та жовтою кришкою. Вміст капсул — це білий порошок.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкосаміди та стрептограмміни. Лінкосаміди. Код ATC J01F F02.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лінкоміцин — це антибіотик, який виробляється  Streptomyces lincolniensis або іншими актиноміцетами і належить до групи лінкосамідів. Механізм дії пов’язаний із інгібуванням синтезу білків мікроорганізмами через утворення незворотного зв’язку з субодиницями рибосоми 50S, порушення активності пептидилтрансферази та пригнічення реакцій транслокації та транспептидизації. концентрацію препарату та чутливість мікроорганізму. Він ефективний проти анаеробних неспороутворювальних грампозитивних бактерій, зокрема Actinomyces spp.; Propionibacterium spp. та Eubacterium spp.анаеробні та мікроаерофільні кокки, включно з Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептокоци; аеробні грампозитивні кокки, включно зі Staphylococcus spp.; Streptococcus spp. (крім S. faecalis), включаючи Streptococcus pneumoniae.

Наступні мікроорганізми є помірно чутливими до препарату: анаеробні грамнегативні  бактерії, що не утворюють спори, зокрема Bacteroides spp., Fusobacterium spp.анаеробні спорогенні грампозитивні бактерії, зокрема Clostrіdium spp.

Наступні мікроорганізми є стійкими або трохи чутливими до препарату: Streptococcus feecalis, Neisseria spp., більшість штамів Haemophylus influenzae, Pseudomonas spp.та інші грамнегативні мікроорганізми. Завдяки низькому всмоктенню лінкоміцину з травного тракту та утворенню високої інгібуючої концентрації, препарат виявився дуже ефективним при бактеріальній дизентерії, спричиненій Шігеллою.

Фармакокінетика.

Після прийому лінкоміцин швидко всмоктується з травного тракту (близько 20-33% від прийнятої дози) і потрапляє в різні органи та тканини, включаючи кісткову тканину. Максимальна концентрація крові досягається через 2-4 години. Якщо після їжі використовувати антибіотик, адсорбція знижується на 50%. Кров плода, очевна та плевральна рідина містять приблизно 25-50% рівня крові, 50-100% у грудному молоці, близько 40% у кістковій тканині та 75% у м’яких тканинах. Препарат погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр, але при менінгіті підвищується проникливість (40% цього в крові). Препарат добре проникає через плаценту. Лінкоміцин гідрохлорид метаболізується в печінці. Виведення препарату залежить від способу введення. При прийомі всередину близько 4% виділяється з сечею і близько 33% — у фекаліях. Концентрація препарату в жовчі у 10 разів вища, ніж у крові. Період напіврозпаду — 5,4 години. Захворювання печінки та нирок суттєво впливають на виведення препарату.

Показання

Лінкоміцин призначений для лікування серйозних інфекцій, спричинених лінкоміцин-чутливими штаммами грампозитивних аеробних мікроорганізмів, такими як стрептококи, пневмококи та стафілококи, або анаеробними бактеріями, чутливими до ліків:

1. Інфекції верхніх дихальних шляхів: хронічний синусит, спричинений анаеробним навантаженням. Лінкоміцин може використовуватися для лікування окремих випадків гнійного отиту або як терапевтичний ад’ювант разом з антибіотиком, ефективним проти аеробних грамнегативних патогенів. Інфекції, спричинені H. influenzae , не є індикацією для застосування препарату (див. розділ 4.4).
2. Інфекції нижніх дихальних шляхів, включаючи інфекційні загострення хронічного бронхіту та інфекційної пневмонії.
3. Серйозні інфекції шкіри та м’яких тканин, спричинені сприйнятливими мікроорганізмами, у випадках, коли пеніцилінові антибіотики не показані.
4. Інфекції кісток і суглобів, зокрема остеомієліт і септичний артрит.
5. Септицемія та ендокардит. У деяких випадках септицемії та/або ендокардиту спостерігається виражена відповідь на лінкоміцин через чутливість патогенів до лінкоміцину. Однак бактеріцидні препарати часто віддають перевагу для лікування таких інфекцій.

Протипоказання

• Гіперчутливість до лінкоміцину, кліндаміцину до компонентів препарату;
• міастенія гравіс;
• коліту на стадії загострення;
• Менінгіт.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

Пеніциліни, цефалоспорини, хлорамфеніцин: можливий антагонізм антимікробних засобів.

Оскільки виявлено антагонізм між лінкосамідами та еритроміцином, а також макролідними сполучками, хімічна структура яких пов’язана з еритроміцином, можливі клінічно значущі взаємодії. Тому використання макролідів або стрептограм одночасно  з лінкоміцином не рекомендується.

Аміноглікозиди: можлива синергія дії.

Суміші каолін-пектин, протидіарейні препарати: біодоступність лінкоміцину знижується на 90%, тому ці препарати слід приймати через 2 або 3-4 години після прийому лінкоміцину.

Неостігмін, піридостігмін: лінкосаміди протидіють дії цих антихолінэстеразних препаратів.

Міорелаксанти (зокрема суксаметоній), інгаляційні анестетики, опіоїдні анальгетики: лінкосаміди мають властивості нейром’язового блокатора, тому можуть посилювати нейром’язову блокаду аж до розвитку апное.

Естрогени: Може спостерігатися зниження контрацептивного ефекту естрогенів. Хоча ризик низький, рекомендується використовувати додаткові методи контрацепції під час застосування та протягом 7 днів після припинення прийому лінкосамідів.

Пероральна вакцина проти тифу: Антибактеріальні препарати, зокрема лінкосаміди, можуть зменшувати його терапевтичний ефект.

Прийом протидіарейних препаратів зменшує дію лінкоміцину.

Відзначається абсолютна перехресна стійкість мікроорганізмів до лінкоміцину та кліндаміцину.

Канаміцин, новобіцин, ампіцилін, барбітурати, теофілін, глюконат кальцію, гепарин і сульфат магнію фармацевтично несумісні з лінкоміцином (це стосується парентеральних форм лінкоміцину).

Особливості використання

Необхідно провести мікробіологічні дослідження для визначення збудників і їхньої сприйнятливості до лінкоміцину.

Доведено, що лінкоміцин ефективний у лікуванні стафілококових інфекцій, які стійкі до інших антибіотиків і чутливі до лінкоміцину. Виявлено штами лінкоміцин-резистентних стафілококів, тому бактеріологічні та сприйнятливі дослідження слід проводити у поєднанні з терапією лікоміцином. У випадку макролідів можлива часткова перехресна резистентність. За потреби препарат можна використовувати одночасно з іншими антибактеріальними препаратами.

Щоб зменшити частоту появи лікарсько-стійких бактерій і зберегти ефективність лінкоміцину та інших антибактеріальних агентів, лінкоміцин слід використовувати лише для лікування або профілактики інфекцій, які доведені або можуть бути спричинені сприйнятливими бактеріями. Якщо доступна інформація про бактеріологічне дослідження та сприйнятливість до антибіотиків, це слід враховувати при виборі або модифікації антибіотикотерапії. За відсутності таких даних емпіричний вибір терапії може залежати від місцевих епідеміологічних даних та характеристик локальної сприйнятливості.

Використання лінкоміцину не є рекомендованим для лікування незначних бактеріальних та вірусних інфекцій. Призначення лінкоміцину за відсутності підтвердженої або підозрюваної бактеріальної інфекції навряд чи принесе користь пацієнту і підвищує ризик розвитку резистентних до ліків бактерій.

Через ризик псевдомембранозного коліту лікар повинен оцінити характер інфекції та доцільність використання менш токсичних альтернатив (наприклад, еритроміцин) перед призначенням лінкоміцину.

Діарея та псевдомембранозний коліт, пов’язаний із токсинами A і B, що виробляються  Clostridioides difficile (C. difficile) (CDAD), були зафіксовані майже з усіма антибактеріальними агентами, включно з лінкосамідами.

1. Діарея, пов’язана з дифіцилем , може проявлятися легким із водянистим рідким калом, але також може прогресувати до тяжкої стійкої діареї, лейкоцитозу, лихоманки, сильних спазмів у животі, слизу та/або крові в калі. У випадках легкого псевдомембранозного коліту зазвичай достатньо припинити прийом препарату. Псевдомембранозний коліт середньої та тяжкої тяжкості слід лікувати розчинами, електролітами, білками та призначенням антибактеріальних засобів,  ефективний проти C. difficile при коліті.

Лікування слід розпочати одразу після початкового діагнозу псевдомембранозного коліту. Діагноз зазвичай базується на клінічних симптомах, але  для підтвердження діагнозу також може використовуватися ендоскопія або виявлення C. difficile та його токсинів у калі.

За відсутності необхідного лікування можуть розвинутися токсичний мегаколон, перитоніт і шок.

CDAD слід враховувати у всіх пацієнтів, у яких розвивається діарея під час або після прийому антибіотиків. Слід пам’ятати, що CDAD може виникнути протягом 2 місяців після завершення антибактеріального лікування. Розвиток коліту найімовірніше виникає при тяжких захворюваннях у літніх пацієнтів, а також у ослаблених пацієнтів. Якщо лінкоміцин застосовують у цих пацієнтів, зміни частоти дефекації слід ретельно контролювати.

Штами C. difficile , які виробляють надлишок токсинів, підвищують захворюваність і смертність, оскільки такі інфекції можуть бути стійкими до антибіотикотерапії і часто потребують колектомії.

Лінкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, особливо у тих, хто має історію коліту.

Використання антибактеріальних препаратів може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема грибів, і розвитку суперінфекції, що вимагає відповідних заходів з урахуванням конкретної клінічної ситуації. Якщо лікування лінкоміцином потрібне пацієнтам із вже наявними грибковими інфекціями, слід запровадити супутну протигрибкову терапію.

Випадки серйозних реакцій гіперчутливості, включаючи анафілактичні та тяжкі шкірні побічні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустулез та багатоформна еритема, були зафіксовані у пацієнтів, які отримували лінкоміцин. Якщо виникає анафілактична або серйозна шкірна реакція, препарат слід припинити і розпочати відповідне лікування. Серйозні анафілактоїдні реакції потребують термінового інтенсивного лікування епінефрином, кисневою терапією та внутрішньовенними стероїдами. За потреби дихальні шляхи також слід відновити, якщо потрібно, шляхом інтубації.

Відсутність лінкоміцину при менінгіті.

Хоча лінкоміцин проходить гематоенцефалічний бар’єр, рівень спинномозкової рідини може бути недостатнім для лікування менінгіту. Тому препарат не слід призначати в таких випадках.

У рідкісних випадках септицемія та/або ендокардит, спричинені сприйнятливими мікроорганізмами, добре реагують на терапію лінкоміцином. Однак при цих захворюваннях перевага надається використанню бактеріцидних препаратів.

Лінкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із тяжкими порушеннями печінки/нирок, що супроводжується тяжкими метаболічними порушеннями. Для таких пацієнтів необхідно змінювати дозу препарату (див. розділ «Дозування та введення»), а при терапії високими дозами слід контролювати рівень лінкоміцину в сироватці, оскільки період напіврозпаду препарату у цих категорій пацієнтів може бути подовжений у 2-3 рази.

Під час тривалої антибіотикотерапії лінкоміцином слід контролювати функцію печінки та нирок, а також загальний аналіз крові.

Лінкоміцин слід застосовувати з обережністю пацієнтам з анамнезом бронхіальної астми та іншими важкими алергіями.

Лінкоміцин здатний блокувати передачу імпульсів у нейром’язових системах і, відповідно, може посилювати дію інших нейром’язових блокаторів. Тому лінкоміцин слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів, які приймають ліки цього класу.

Через наявність жовтого західного FCF (E 110) у складі, його використання може викликати алергічні реакції, зокрема бронхіальну астму. Ризик розвитку алергії вищий у пацієнтів з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти.

Вагітність і лактація.

У людей лінкоміцин проходить через кровокрово-плацентарний бар’єр і виявляється в сироватці пуповини на рівні 25% від рівня сироватки матері. Значного накопичення препарату в амніотичній рідині немає. Безпека лінкоміцину у вагітних жінок досі не встановлена. У 302 немовлят, народжених жінками, які отримували лікування лінкоміцином на різних стадіях вагітності, не спостерігалося збільшення частоти вроджених аномалій або затримки росту порівняно з контрольною групою протягом перших 7 років життя. Лінкоміцин не слід використовувати під час вагітності, якщо лікування не є абсолютно необхідним. Лінкоміцин переходить у грудне молоко в концентраціях 0,5–2,4 мкг/мл, тому, враховуючи можливість тяжких реакцій на лінкоміцин у немовлят, які перебувають на грудному вигодовуванні, слід прийняти рішення припинити грудне вигодовування або припинити лікування препаратом, залежно від важливості препарату для матері.

Впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами.

Вплив препарату на швидкість реакції під час керування автомобілем або використання інших механізмів не зафіксований, але були зафіксовані випадки запаморочення.

Дозування (позологія) та спосіб введення

Дози та шлях введення слід визначати залежно від тяжкості інфекції, стану пацієнта та сприйнятливості бактеріального патогену. Тривалість лікування визначається лікарем індивідуально.

Рекомендується приймати препарат за 1-2 години до або через 1-2 години після їжі. Капсули слід запити достатньою кількістю води.

Дорослі

500 мг 3-4 рази на день.

Діти (від 6 років)

30-60 мг/кг/день, поділене на 3 або 4 рівні дози.

Пацієнти з порушенням функції нирок та/або печінки

Якщо лінкоміцин необхідний для лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями нирок та/або печінки, відповідна доза становить 25-30% від рекомендованої для пацієнтів із нормальною функцією нирок/печінки.

Діти.

Не використовуйте препарат у такій формі дітям віком до 6 років.

Передозування

Симптоми: можливі розлади шлунково-кишкового тракту, зокрема біль у животі, нудота, блювання, діарея.

Лікування: блювання або, за наявності, промивання шлунка, симптоматична та підтримуюча терапія. Спеціального протиотрути немає. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз є неефективними.

Небажані наслідки

Розлади шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, дискомфорт/біль у животі, глоссит, стоматит, печія, езофагіт/виразка стравоходу, стійка діарея, коліт, пов’язаний з антибіотиками, включно з псевдомембранозним колітом, який може виникати під час лікування антибіотиками та через 2-3 тижні після лікування антибіотиками (див. розділ 4.4).

• Імунна система: реакції гіперчутливості, включно з ангіонабряком, сироватковою хворобою, анафілаксією, наприклад, анафілактичним шоком; деякі з них розвивалися у пацієнтів із гіперчутливістю до пеніциліну.
• Захворювання крові та лімфатичної системи: нейтропенія, лейкопенія, еозинофілія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія/тромбоцитопенична пурпура; поодинокі випадки апластичної анемії та панцітопенії, при яких роль лінкоміцину як збудника не можна виключити.
• Захворювання шкіри та слизової оболонки: висип, включно з макулопапулярною, почервоніння шкіри, кропив’янка, сорох, вагініт. У рідкісних випадках еритема мультиформна, іноді нагадує синдром Стівенса-Джонсона і асоціюється з лінкоміцином, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний і везикулобулозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, гострий генералізований екзантематозний пустулез (див. розділ «Спеціальні попередження та заходи безпеки для застосування»).
• Гепатобіліарна система: зміни в тестах печінки (включно з підвищеним рівнем трансамінази), жовтяниця.
• Захворювання сечової системи: у рідкісних випадках порушення нирок, що проявляється азотемією, олігурією та/або протеїнурією, хоча прямий зв’язок між лінкоміцином і пошкодженням нирок не встановлено.
• Ефекти біологічної дії: при тривалому використанні у високих дозах можливий розвиток суперінфекції, зокрема грибкових (наприклад, моніліальних інфекцій).
• Інші: дисгеузія, свербіж в анусі, тинітус, слабкість, запаморочення, поліартрит.

Термін зберігання

3 роки.

Не використовуйте після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі не більше 25 °C.

Тримайте їх поза досяжністю дітей.

Упаковка

10 капсул у пухирі, 2 пухирі в упаковці.